Історична довідка

З’явилось Пересопницьке Євангеліє у ХVI столітті. Це переклад українською мовою, зроблений приблизно в 1556-1561 рр. Над книгою працювали син протопопа Г.Василевич і архімандрит Пречистенського монастиря Григорій в с.Дворець м.Пересопниця (тепер Рівненська обл.). Замовила переклад княгиня Анастасія Заславськая (у чернецтві Параскев’я), дружина князя Кузьми Івановича Заславського (Жеславського), з будинку Гольшанських. Рукопис був прикрашений багатим орнаментом і високохудожніми кольоровими заставками і мініатюрами. Своєрідним є розміщення перед кожним розділом Євангелія так званих суммаріїв – короткого змісту розділу. На маргіналіях багато голосів – пояснень до окремих малозрозумілих слів.

У 1630 році Пересопницький монастир став єзуїтським колегіумом, і книга була таємно вивезена, а доля видання тривалий час була невідома. Потім книга потрапила до рук гетьмана Івана Мазепи, який в 1701 році подарував твір Вознесенському монастирю в Переяславі. Звідти книгу перевезли в Переяславську духовну семінарію.

Тут вона зберігалася до того часу, поки в 1837 році її не знайшов український учений Осип Бодянський, друг Тараса Шевченка. Він вперше дав книзі належну оцінку, і учений світ дізнався про унікальне рукописне творіння.

Після перенесення духовної семінарії з Переяслава до Полтави (1862) Пересопницьке Євангеліє було також перевезене. На початку XX ст. рукопис був переданий до Полтавського сховища. Тут його вивчали літературознавець В.М. Перетц (1870-1935) і філолог і палеограф О.С. Грузинський (1881-1954). Під час війни 1941-1945 рр. Пересопницьке Євангеліє було евакуйоване.

З 1947 року книга зберігається у фондах Національної бібліотеки України імені Вернадського.

У 2001 році Пересопницьке Євангеліє було видане як наукова праця під егідою інституту Української мови НАН України тиражем 500 екземплярів. Видання факсиміле не існувало до 2008 року.